ЛЕЩ (Abramis brama)- енциклопедія
ЛЕЩ (Abramis brama) ценная промысловая рыба, распространенная шире других видов этого рода. На севере лещ достигает бассейна Белого моря и восточной части Баренцева моря (р. Печора), акклиматизирован в водоемах Сибири (оз. Убинское, р. Обь), Казахстана (оз. Балхаш и др.). Лещ предпочитает спокойную теплую воду с песчано-иловатым и глинистым дном и поэтому обычен в заливах рек, в озерах.
В нижнем течении Днепра, Дона, Волги и в северной части Аральского моря лещ образует две формы — жилую и полупроходную. Полупроходные формы кормятся в море, а для икрометания поднимаются в низовья рек. Особенно многочисленны стада донского и аральского леща.
В дельте Аральского моря встречается третья форма — мелкий камышовый лещ, имеется он и в дельте р. Или. Окраска леща меняется в зависимости от возраста рыбы, цвета грунта и воды в водоеме. Мелкий лещ серо-серебристый, в старшем возрасте темнеет и приобретает золотистый отлив. В торфяных озерах лещ имеет бурый цвет. Все плавники у леща серые, в анальном плавнике 23—30 ветвистых лучей. Лещ достигает длины 45 см, веса 2,5—3 кг; живет до 20 лет, но обычно меньше. В южных районах растет он быстро, половой зрелости достигает в 3-4 года, при длине около 25 см. В северных озерах и водохранилищах половозрелым становится в 5—8 лет, при длине 30 см и более, камышовый лещ созревает в 3 года, имея длину 12—15 см. Нерест леща начинается при температуре воды 12—16°С, в конце апреля — в мае на юге, в конце мая — в июне на севере.
Полупроходной лещ из моря поднимается для нереста в реки и откладывает икру на свежезалитую паводковыми водами растительность так называемых займищ на Дону, полоев на Волге. Самцы леща созревают раньше самок, и более мелкие рыбы на нерестилищах, как правило, самцы, кроме того, их легко отличить по хорошо развитой «жемчужной сыпи» на голове и боках тела. Нерест леща происходит с шумными всплесками, обычно рано утром на мелководье среди зарослей подводной или свежезалитой растительности. Лещи выскакивают из воды и падают плашмя в воду, шум нерестящегося леща слышен на далекое расстояние. Это шлепанье в воду («лескание» или «ля-сканье») послужило поводом для названия рыбы «лещ» или «лящ» (а в Словакии — «плескач»). Нерест начинается и заканчивается дружно, чаще он длится один день, с утра до полудня. В бассейнах Балтийского, Каспийского, Азовского, Черного морей жилой и проходной лещ мечут икру одновременно, лещ Аральского моря, в Фархадском водохранилище мечет икру порционно. Самка выметывает в среднем 100—150 тыс.
икринок, прикрепляющихся к растительности. В озерах и водохранилищах на нерестилище леща держатся мелкие неполовозрелые лещи, плотва, возможно частью подбирающие икру. Во многих озёрах наблюдается несколько подходов леща на нерест. Лещи разных подходов могут иметь специальные названия, отражающие связь между временем подхода лещей на нерест и фенологическими явлениями; например, лещ-дубняк мечет икру, когда распускаются листья дуба. Из отложенной икры через 3—6 суток выклевываются личинки. Первые двое суток они пребывают в стадии покоя, прикрепившись к водным растениям, затем приступают к активному питанию.
Сначала пищей им служит зоопланктон, но после достижения 30 мм молодь переходит на питание бентическими беспозвоночными. В солоноватых участках южных морей лещ питается ракообразными: мизидами, кумовыми рачками, в питании леща Азовского моря, кроме того, большое значение имеют поли-хеты. Пищей леща в Аральском море являются бокоплавы, личинки хирономид, моллюски. В озерах лещ питается личинками хирономид, ручейников и других насекомых, моллюсками горошинками. В озерах, водохранилищах сроки нереста леща близки к срокам нереста других рыб, и поэтому нередко появляются гибриды. Лучше других изучен гибрид леща и сибирской плотвы из озера Убинского. Гибрид растет быстрее плотвы, но медленнее леща.
Половой зрелости самцы достигают на 3-м году, а самки — на 4-м году жизни. В развитии гонад часто замечаются различные отклонения: неравномерное развитие правой и левой гонады или отдельных участков гонад. Численность леща в различных водоемах сильно колеблется и зависит прежде всего от успешности нереста. Благоприятным условием для нереста леща в южных морях является высокий паводок. После зарегулирования стока рек южных морей нерестовые площади для леща сильно сократились.
Для сохранения запасов леща на высоком уровне созданы специальные нерестово-выростные хозяйства, проводятся работы по спасению молоди из отнгауровавшихся и потерявших связь с рекой мелких водоемов. В водохранилищах многочисленные поколения леща появляются в многоводные годы. Для обеспечения нереста леща в водохранилищах применяют плавучие нерестилища. На численность леща в водохранилищах большое влияние оказывают также эпизоотии, и прежде всего заболевание лигулозом. Благодаря высоким пищевым качествам лещ имеет важное промысловое значение. Ужение леща считается нелегким делом.
Надо хорошо знать особенности поведения леща, которое очень различно: в одних водоемах он постоянно обитает в чаще водных растений и питается только ночью, в других придерживается кромки водных растений и кормится на утренних и вечерних зорях, в третьих предпочитает глубокие ямы около коряг, завалов, обрывистых берегов или вблизи каменистых или песчаных отмелей. На глубоких местах лещ питается в течение всего дня, а на мелководья выходит на зорях, играет у поверхности воды, высовываясь из нее, или бесшумно «разводит круги». Перед ловлей на удочку леща обычно приваживают той насадкой, какую рыболов выбрал для ужения: пшенной кашей, дождевым червем, горохом и т. д.
Рибалка
Сообщений 1 страница 10 из 10
Поделиться12008-01-15 01:38:37
Поделиться22008-01-15 01:43:27
ЩУКА (Esox lucius) распространена циркумполярно, в северных водах Европы, Азии и Америки. Ее ареал – один из самых обширных ареалов среди пресноводных рыб. Обыкновенная щука встречается в России в бассейнах Черного, Азовского, Каспийского, Аральского, Балтийского, Белого, Баренцева морей, Северного Ледовитого океана и Охотского моря (р. Анадырь, некоторые реки северо-западной части Камчатского полуострова).
Нет ее только в озерах Иссык-Куль, Балхаш, в водоемах Крыма и Кавказа, бассейне Амура. Обыкновенная щука достигает длины более 1,5 м, веса 35 кг и более. Держится среди зарослей водной растительности. Окраска тела пятнистая, светлые полосы располагаются поперек и вдоль тела.
В зависимости от характера и степени развития растительности прибрежной зоны щука имеет серо-зеленоватый, серо-желтоватый или серо-бурый цвет, спина темная, брюхо беловатое, с серыми крапинками. Спинной, анальный и хвостовой плавники буроватые, с черными пятнышками, грудные и брюшные — желтовато-красные. В некоторых озерах встречается щука серебристой окраски. Щука предпочитает реки с замедленным течением, озера, хорошо переносит кислую реакцию среды, может жить в водоемах с рН 4,75; при снижении содержания кислорода до 3,0—2,0 мг/л наступает угнетение дыхания и в заморных водоемах щука зимой погибает. Щука имеет удлиненную, стреловидную форму. Голова сильно удлиненная, нижняя челюсть выдается вперед, зубы на нижней челюсти имеют разный размер и служат для захвата жертвы. Зубы на остальных костях ротовой полости более мелкие, направлены острыми концами к глотке и могут погружаться в слизистую оболочку, покрывающую кости.
Поэтому добыча легко проглатывается щукой, а если она пытается вырваться, то зубы приподнимаются из слизистой оболочки и впиваются в нее подобно тысяче иголок. Щуки неподвижно стоят среди зарослей и внезапно бросаются на добычу. Добыча заглатывается только с головы. Если щука схватила ее поперек тела, то, прежде чем проглотить, она быстро поворачивает ее головой в глотку. Ориентируется щука при нападении на добычу зрением и боковой линией, органы которой хорошо развиты на голове (особенно на нижней челюсти) и на теле. У щуки происходит смена клыков на нижней челюсти. Внутренняя поверхность нижней челюсти покрыта мягкой тканью, под ней располагаются косые ряды из 2—4 замещающих зубов, примыкающих к каждому клыку, с которым они образуют единую группу (семью). Когда рабочий зуб выходит из употребления, на его место становится своим основанием соседний замещающий зуб той же семьи. Сначала он шатается, затем укрепляется, плотно прирастая к лежащей под ней кости. Зубы у щуки меняются неодновременно. В одно и то же время одни семьи кончаются на краю челюсти старым рассасывающимся зубом, другие — крепким, рабочим, третьи — еще не окрепшим, молодым, недавно ставшим на рабочее место.
Подобное состояние зубов наблюдается у щуки в разное время года. Тем не менее не исключена возможность, что в одни сезоны больше семей меняют зубы, чем другие, и в это время щука избегает брать крупную добычу. Щука мечет икру при температуре 3—6°С, сразу после расплавления льда, у берегов на глубине 0,5—1 м. Во время нереста щуки выходят на мелководье и шумно плещутся. Обычно сначала подходит самая мелкая, затем средняя и крупная щука. В период нереста щука очень доступна и ее нередко бьют острогой, глушат топором, стреляют из ружья; истребление ее в это время наносит непоправимый вред численности щуки. Надев резиновые сапоги, можно зайти в воду и следить за щуками, нерестящимися у самых ног. Держится щука в это время обычно группами: 2—4 самца около одной самки, а около крупных самок и до 8 самцов. Самцы всегда мельче самок. Самка плывет впереди, самцы следуют за ней, отставая на половину длины ее тела. Они или прижимаются с боков к самке, или стараются держаться непосредственно над ее спиной. Из воды все время появляются спинные плавники и часть спины рыбы. Щука трется о кусты, пни, стебли рогоза и другие предметы.
На одном месте рыбы долго не задерживаются, все время перемещаясь по нерестилищу. В это время и выметывается икра. В конце икрометания все особи нерестующего гнезда бросаются в разные стороны, вызывая сильный всплеск; при этом самцы иногда выскакивают на поверхность воды. Одна самка щуки в зависимости от размера мечет от 17,5 до 215 тыс. икринок. Икра крупная, около 3 мм в диаметре, слабоклейкая, сильно разбрасывается самкой и приклеивается к растительности, но легко отпадает при встряхивании. Через 2—3 дня клейкость исчезает совсем, икринки осыпаются и до конца развития лежат на дне. Возможно, что иногда икра сразу может откладываться на дно. Так, в дельте Лены, в начале Быковской протоки, текучие самки и самцы щуки ловились в заливчике с каменистым грунтом, где полностью отсутствовала какая-либо растительность. Нормальное развитие икры щуки на дне в мелкой непроточной воде возможно лишь потому, что в весеннее время при низкой температуре воды кислородный режим там относительно благоприятен. Если после нереста щуки следует быстрый спад воды, то это приводит к тому, что отложенная икра погибает. Подобное явление часто имеет место в водохранилищах, уровенный режим которых очень неустойчив. Весной в реках щуки вместе с разливом заходят в пойменные озера. Через некоторое время связь этих водоемов с рекой прерывается. Жизнь молоди, вылупившейся из отложенной икры, протекает в таких условиях иначе, чем в реке. В зависимости от температуры развитие икры продолжается 8—14 дней. Внезапное понижение температуры может вызвать ее гибель. Вылупившиеся личинки имеют длину 6,7—7,6 мм.
По мере рассасывания желточного мешка личинки переходят на питание внешней пищей: маленькими рачками — циклопами и дафниями. При длине 12—15 мм щуки могут захватывать личинок карповых рыб. Нерест карповых рыб обычно проходит позднее щуки, и личинки их имеют небольшие размеры, доступные для захвата молодью щуки. Но переход на рыбное питание при таких размерах не закономерное явление; чаще молодь питается более крупными беспозвоночными: личинками хирономид, поденок, водяным осликом. После достижения щукой 5 см она почти полностью переключается на потребление молоди других рыб, преимущественно карповых. Если щуку таких размеров держать в аквариуме и кормить мелкими ракообразными, она погибает, так как траты энергии на добычу корма не восполняются питательными веществами, поступившими с добычей. Переход щуки на хищное питание при этих размерах — явление обязательное. В пойменных водоемах, рано потерявших связь с рекой, после спада полых вод отсутствует молодь других видов рыб и условия питания щук складываются крайне неблагоприятно. Поэтому рост их идет неравномерно, разница в длине и весе разных особей велика. Крупные щуки могут превышать мелких в 2—21/2 раза. Мелкие особи являются доступной добычей для крупных, и последние охотно ими питаются. Питание себе подобными называется каннибализмом.
Иногда щуки длиной 3,1—4 см являются уже каннибалами. Обычно каннибализм проявляется у щук более крупных размеров, 10 см и более. Польский натуралист А. Фидлер в книге «Канада, пахнущая смолой» описывает озера, где «не видно никаких других рыб, кроме щук. Одни щуки. Но еще более странно их неимоверное количество, неправдоподобное, почти чудовищное. Достаточно забросить где-нибудь удочку — в любую пору дня и при любой погоде, как на приманку набрасывается глубинный разбойник. Сначала я удивлялся: чем кормится столько щук, если у них нет на прокорм других рыб? Исследование желудков щук раскрыло все. Маленькие щуки, длиной в палец, глотают преимущественно водяных блох, которыми кишат озера. Одно- и двухфунтовые подростки питаются этими щучками и рачками; щуки в десять—двадцать фунтов пожирают, как правило, щук поменьше. Таким образом, подводный мир здесь основан на иерархическом пожирании собственного потомства и, видимо, только огромной плодовитости обязан тем, что потомства все еще достаточно». Пища щуки разнообразна в зависимости от обстоятельств. Обычно она потребляет наиболее многочисленных рыб. В озерах и водохранилищах ими будут плотва, окунь, ерш, лещ, густера. В реках в пище щуки увеличивается значение типично речных рыб — пескаря, гольца, гольяна, щиповки, бычка-подкаменщика и др. Весной щука охотно поедает лягушек. Известны случаи, когда щука утаскивала в глубину реки мышей, крыс, куликов и даже белок, переплывающих реки. Крупные щуки способны напасть на плавающую утку, и их называют в таком случае «утятницами». Щуки способны захватывать крупных рыб, длина и вес которых составляют около 50% от длины и веса хищника, а иногда достигают 61—63%.
В питании щук среднего размера, около полуметра, преобладают многочисленные и малоценные рыбы, поэтому щука является необходимым объектом рационального рыбного хозяйства в озерах. В ее отсутствии или при малочисленности резко возрастает численность мелкого ерша, окуня. В водохранилищах создаются благоприятные условия для откорма щуки, но условия размножения в них благодаря колебанию уровня в период нереста неблагоприятны, и численность ее низкая и значительно колеблется в разные годы. Поэтому там нередко создают специальные нерестовые пруды.
Щуку довольно широко разводят в прудовых хозяйствах. Во Франции из общей площади прудов в 100 тыс. га более 50 тыс. га отданы под разведение щуки. Мясо щуки, содержит 2—3% жира, является диетическим продуктом, особенно если рыба поступает для потребления в свежем виде. Темп роста щуки меняется в широких пределах в зависимости от условий питания, особенно в первые годы жизни до наступления половой зрелости. Щука достигает длины более 1,5 м и веса более 35 кг. Максимальный возраст щуки в промысловых уловах в настоящее время, а также несколько веков тому назад не превышает 20 лет. Есть сведения о поимке 33-летней щуки. Встречающиеся в научно-популярной литературе рассказы об удивительной долговечности щук следует отнести к категории легенд.
Особенной популярностью пользуется история «гейльбронской щуки», которая якобы была императором Фридрихом II лично поймана, помечена золотым кольцом и выпущена в 1230 г. в озеро Бёккинген, близ Гейльбронна (бассейн Неккара), а затем была поймана через 267 лет, достигнув длины 570 см и веса 140 кг. Позвоночник щуки был передан на хранение в собор в Мангейме. Этот рассказ вызвал интерес и недоверие у многих исследователей. Немецкий натурфилософ Окен подробно изучил историческую хронику тех времен и выяснил, что Фридрих II в это время жил в Италии и не мог произвести мечение.
Удалось исследовать позвоночник гигантской щуки, выставленной в соборе Мангейма, и оказалось, что он является фальсификацией, будучи составленным из позвонков нескольких щук. Л. П. Сабанеев в известной книге «Жизнь и ловля пресноводных рыб» пишет: «Под Москвой при чистке Царицынских прудов (в конце прошлого столетия, то есть в XVIII в.) была поймана трехаршинная щука с золотым кольцом в жаберной крышке с надписью: «Посадил царь Борис Федорович». Но, вероятно, и эта история, несмотря на внешнюю правдоподобность, является рыбацкой сказкой. В естественных водоемах самцы щуки размножаются на четвертом, реже на третьем, самки на пятом году жизни. Самки крупнее самцов. Самцов и самок можно различить по форме мочеполового отверстия, которое- у самцов имеет вид узкой продолговатой щели, окрашенной под цвет брюшка, заканчивающейся узкой поперечной щелью. У самок мочеполовое отверстие — овальное углубление, окаймленное возвышением в виде валика светло-розового цвета, который нависает над поперечной выемкой и закрывает ее. Щука — желанная добыча для рыболова-спортсмена, ее ловят спиннингом, на блесну, на живца, ставят жерлицы. Этому занятию предаются люди разного возраста, разных профессий. О рыбной ловле, и особенно о ловле щук, написано много рассказов, стихов.
Поделиться32008-01-15 01:54:24
Спінінг застосовують для лову риби у водоймах зі стоячою і проточною водою — в озерах, ставках, водосховишах, тихих річках і скороминучих ріках, рівнинних і гірських струмках, морях. Спінінг призначений для лову хижих риб: щуки, судака, окуня, жереха й ін. Він складається з вудилища, котушки, волосіні з повідцем, приманки.
За результатами лову спінінг не поступається будь-якій іншій аматорської снасті. Завдяки своїй універсальності спінінг розповсюджений повсюдно: ним користуються як початківці, так і ветерани рибного лову. Однак не кожен спінінг зручний і вловистий. Успіх багато в чому залежить від добротності матеріалів, використаних для виготовлення вудилища, технічно грамотного його оснащення, що забезпечує правильну, безвідмовну і надійну взаємодію всіх частин снасті. Суть лову спінінгом полягає в наступному: риболов за допомогою вудилища і котушки закидає в намічене місце водоймища приманку, що імітує при проводці у воді рибку, що пливе; намотуючи волосінь на котушку, передає приманці поступальний рух; хижак, спокусившись грою рухомої приманки, хапає її і потрапляє на гачок. При вудінні спінінгом риболов знаходиться весь час в русі. Він обходить береги річки або озера, вираховує місця стоянки риби і полює на неї.
ПРАКТИКА
Кожна ріка і маленька річка відрізняються своїм особливим характером. Річки нашої країни рясніють хижими рибами . На Дністрі можна ловити на спінінг голавлів, окунів, судаків, щук, сомів, жерехів і іноді вусанів ( мерену). Полюючи на Дністрі, потрібно вибирати глибокі ями, широкі плеса із слабкою течією. Починати кидки потрібно з нижніх ділянок, поступово переходити на середні і далі - аж до тих місць, де бурхливий потік вливається в плесо і починає стримувати свій стрімкий біг. При закиданні на течію взагалі, а на бистрині особливо, потрібно пам'ятати правило: що блешня, кинута точно упоперек течії, буде підхоплена і знесена. Шнур натягуватиметься, завдяки цьому блешня повільніше тонутиме і рухатиметься по дузі кола з радіусом, рівним дальності закидання; вона не дійде до дна, а високо триматиметься на течії. Якщо в цей час почати підмотку, то блешня піде ще вище і при деякій швидкості підмотки навіть вискакуватиме з води.Тому в місцях з швидкою течією, не слід робити кидки вище 45-35°. Як правило, один берег Дністра пологий, інший - крутий. Біля пологого берега зазвичай піщано-кам'яниста мілина, а біля високого - глинисті масиви, підмиті на велику глибину течією. Риба тримається в різних місцях річки. На плесі, де рівна течія, на дні - пісок або галька, а уздовж берега є рослинність, головними мешканцями є окунь, потім щука (її часто замінює судак), язь, заходить і жерех.На перекатах з кам'янистим дном у верхній його частині тримається голавль, в нижній - жерех, язь і судак. Перекати, на яких утворилися піщані гряди з каналами різної глибини між ними, є головним притулком всякої риби, що полює за зграями верхушок. Між основною і зворотною течіями, можна зловити саму різну рибу, в основному - крупну щуку; на світанку можна ловити судака і у будь-який час дня - окуня.
Для того, щоб успішно ловити рибу на Дністрі спінінгом, потрібно завжди придивлятися, як і де плаває дрібна риба; саме у цих місцях найчастіше ловитимуться і хижаки. В більшості випадків дрібна рибка тримається проти течії, ловлячи дрібних мушок і черв'ячків, які зносяться течією. Ці рибки, тримаючись проти течії, раптом повертають убік, швидко ковзають за течією вниз і знову піднімаються на колишнє місце.
При лові на спінінг на якість клювання мають сильний вплив метеорологічні умови і стан рівня води. Стан погоди і води навесні частково зумовлюють якість лову в першій половині сезону. Якщо весна тривала і холодна, то важко чекати хорошого весняного жору риби. У цих випадках риба тримається на глибині в пасивному стані і дуже рідко кидається на блешні. Часто складається враження, що риби в даному місці немає, що вона кудись пішла. Тільки з настанням теплої погоди жор дещо поліпшується і можна розраховувати на задовільні улови.Якщо весна дружна і рано наступає тепла погода, то весняний жор проходить вельми активно і супроводжується багатими уловами. З настанням похолодання він майже припиняється і поновлюється досить мляво з поверненням теплої погоди. Коли вода прибуває, клювання майже припиняється, риба прагне йти на розливи і йде у верхів'я річки, де жор посилюється.
В період тривалої сухої і теплої погоди з вітрами різних напрямків, окрім північного, клювання спочатку дуже активне, але поступово слабшає, і, нарешті, риба бере дуже мляво. Якщо така погода стоїть дуже довго, то врешті-решт клювання зовсім припиняється, і лише зрідка буває бурхливий жор за один-два дня перед настанням тривалої негоди. Під час негоди клювання буває змінним - іноді дуже погане, а деколи слабке. Напрям і сила вітру теж мають велике значення. Кращими напрямками вважають від південно-східного через південний до північно-західного. Погано ловиться риба при північному, північно-західному і східному вітрах. Найсприятливішими умовами вважають вітер, що піднімає хвилі. Повний штиль зазвичай не сприяє рибному лову, хоча іноді і в безвітря бувають хороші улови, особливо окунів. Сильний вітер дає незначний вплив на клювання, але серйозно утруднює лов з човна. У дощ риба ловиться дуже погано, але перед дощем і після нього улови бувають цілком задовільними. І температура повітря грає не останню роль: у теплу погоду клювання починається ще до сходу сонця, в холоди риба починає брати дуже пізно. Уранішні тумани сприяють хорошому лову, а при денних туманах з мжичкою клювання майже припиняється. «Цвітіння» води літом різко погіршує лов на блешні, але на живця або мертву рибку в цей час клювання буває дуже добрим.
Каламутна вода у всіх випадках зменшує улови. Рекомендується при яскравому сонячному освітленні застосовувати темні блешні, а вранці, увечері і в похмуру погоду потрібно ловити на яскраві блешні. Часто можна спостерігати, як окуні і голавлі проводжають блешні, але не хапають їх. Це може бути через неправильне забарвлення блешень. В цьому випадку треба змінити блешню на позолочену або з червоної міді. Іноді доводиться міняти тип блешні, замінюючи ту, що обертається на ту, що коливається або навпаки. При поганому клюванні рекомендується надіти «Універсалку» і водити її хвилин 20. Якщо хваток все ж таки не буде, то потрібно міняти місце.
Там, де хижої риби багато, значення перерахованих чинників зменшується. В таких місцях клювання майже завжди буває хорошим. У всіх випадках невдалого лову спінінгіст-початківець, не повинен втрачати надії на хороший улов, наполегливо дошукуватися причин невдач і усувати їх.
Поделиться42008-01-15 02:11:11
Ну що, вперед на рибалку?!!!
Поделиться52008-01-15 02:15:48
Анекдоти
Мужик на рыбалку пошел, сел, налил стопку, поставил
рядом с собой и рыбачит. Час сидел, замучался ждать. Вдруг - клюет. Ну он
подсек, достает, а с крючка маленький карасик сорвался и прямо в стакан. Мужик
карася выбросил, тяпнул и дальше сидит. Вдруг к нему рыба
повалила, да все крупные. Мужик наловил, сколько надо, собрался и ушел. В
пруде две рыбы базарят:
- А карась, падла, говорит: "Наливааают, а потом
отпускаааают".
2. Два приятеля были на рыбалке. Одному повезло: он
вытащил крупного
леща, который неистово дергался и никак не давался в руки.
- Послушай, как мне его прикончить? - спросил удачливый
рыболов.
- А ты его утопи!
3. Жена:
- Какой у тебя вчера был улов?
- Шесть лещей.
- Значит, нас обсчитали. Из магазина пришел счет на
восемь.
Поделиться62008-01-15 12:15:06
ВЕСНЯНЕ ВУДІННЯ ЖЕРЕХА
Всі розповіді про ловлю жереха зводяться приблизно до наступного – велика стая, «скажений бій», пікіруюча чайка, дальній кидок кастмастером і зразу ж ривок – покльовка. І так багато раз поспіль.
Для справжнього майстра в такій риболовлі нічого інтересного немає . Це не рибалка , а промисел, оскільки жерех, який полює стаєю, хапає все , починаючи від трьох гранки і закінчуючи цв`яхом. А от вистежити і розрахувати маршрут велетня-одинака ( на що деколи знадобиться пару днів) або спровокувати на покльовку не полюю чого в даний момент жереха – це справжній спорт, який вимагає знань, досвіду, везіння і всього того , що називається майстерністю.
Сезон « жерешатника» починається ранньою весною. Ще холодно, але вода вже замітно прибуває, хоча до паводка ще тижні два – три. Жерех тільки – тільки віднерестився і при впійманні майже не створює спротиву. Свою присутність в водоймі жерех ніяк не виказує, як і його основна здобич – «верхушка». Мальок ще не піднявся на поверхню і не підходить до берега, але ж і не полює жерех поки що на нього, а на більш крупнішу здобич – довжиною 6 – 10 см. І саме полювання проходить поки що не на поверхні , а біля дна , на піскових мілинах і перекатах . Проводка приманки в цей період повинна бути повільна , з зупинками , як при лові судака . Воблер вибирають відповідний : важкий , Який далеко летить при закиданні , створює муть при проводці . Перш за все це моделі типу Fat Rap , які мають обтічну форму, з шариками всередині , які перекочуються у хвіст воблера при закиданні і піднімають шум при проводці . Добре зарекомендували себе і воблери Rattlin , що буквально риють «носом» і залишають за собою довгий шлейф муті . Найкращий час для лову жереха – вранішні і вечірні зорі .
Дрібний жерех першим піднімається до поверхні , і його можна зловити на дрібні вобл ери на зворотніх течіях , в водоворотах , і границя між ними і основною течією , на бистринах , біля різних перешкод у воді . Але крупний , «справжній» жерех і надалі надає перевагу полюванню біля самого дна. Закінчується це полювання раптово : підійшовши одного разу до води, ви побачите безкінечний ланцюг риб`ячої молоді , що рухається вверх по течії серебристою смугою. Кількість покльовок і спійманих риб різко зменшується , але зразу стають очевидними всі елементи полювання хижака . Якщо уважно придивитись , то можна побачити, як вздовж ланцюга молоді зі сторони глибини рухаються громіздкі тіні, які час від часу здійснюють різкі випади в сторону молоді . Дійшовши до кінця зони полювання ( як правило це зміна берегової лінії, де зменшується швидкість течії, або закінчення коси), жерех розвертається і рухається по тому ж самому маршруті , курсуючи вверх – вниз за течією. Мальок панічно кидається до рятувальної мілини. В паніці навіть викидаючись на берег. Деколи в азарті навіть жерех натрапляє на мілину, і то так що навіть не тільки верхній плавник, а половина тулуба стерчить з води. В часі такий тип полювання співпадає з початком росту листя на вербі.
В цей час жереха можна зловити на будь-яку приманку: кастмастер, «вертушку», бородку, твістер,віброхвіст , але вудіння на воблер найцікавіше. Найкраще підходять для цього Sinking Shad Rap (RAPALA), L-Minnow (YO- ZURI) і інші. Головне , щоб воблер підходив для лову на невеликій глибині і мав велику відстань польоту при закиданні. Після заходу сонця , в цих же самих місцях, на зміну жереху на полювання виходить судак.
В кінці травня , або ближче до середини червня ( взалежності коли очиститься вода після паводку) малий і середній жерех збирається в стаї. Полюють в стаї жерехи уже за класичною схемою: з «боєм» і пікіруючою чайкою .
Але особливий спортивний інтерес в цей час являє собою полювання на крупного жереха в місцях нересту «верхушки». Нереститься вона при температурі води +15грд.на кам`янистих грядах. Бажано щоб вибраний для риболовлі воблер відповідав наступним вимогам : був плаваючим, працював як можна ближче до поверхні, добре працював при повільній і дуже повільній проводці, по розміру і ігрі схожий на «верхушку». Остання умова бажана , але не обов’язкова : маленький L-Minnow (YO- ZURI) зовсім не схожий на верховодку, але показує відмінні результати при ловлі голавля і жереха. Одним з найкращих воблерів , які підходять для таких умов, можна назвати Original Floating (RAPALA) довжиною 7 або 9 см.
По закінченні нересту верховодки закінчується і весняне полювання за жерехом . Починається літо , а це вже інша розповідь – про літнє полювання за цією красивою, сильною, обережною і в цей же час такою беззахисною рибою.
Поделиться72008-01-15 12:17:33
Вудіння окуня на блешні типу MEPPS
Окунь - хижа зграєва риба, що веде денний спосіб життя, поширена майже повсюдно. В уловах спінінгістів найчастіше зустрічаються особини до 500 грамів вагою. Крупніші екземпляри попадаються рідко. Відправляючись за окунем, бажано мати спінінг завдовжки 1,80-2,50 метра з м'яким чутливим кінчиком, який дозволяє краще контролювати поведінку приманок у воді і проводити м'яку підсічку. Найбільш відповідними для цієї мети є порожнисті вуглепластикові спінінгові вудилища з штекерним або телескопічним з'єднанням ("Daiwa" CC-80A, "Daiwa" 276 D-25). Вони достатньо легкі, міцні, практичні і дозволяють закидати легкі приманки на велику відстань. Вітчизняні спінінги з монолітного скловолокна значно важчі вуглепластикових і мають, як правило, жорсткий лад, зате невибагливі в експлуатації.
Для лову окуня спінінгом підходить будь-яка безінерційна котушка відкритого типу з невеликою шпулею, це переважно швидкісні безінерційні котушки, що мають передавальне число від 4:1 і вище ("Оріон" 001, 002, 003,102; КСБХ-7; "Ryobi" PCX-1; "Silstar" MX-30). Оптимальний діаметр волосіні 0,20-0,25 міліметра. Оскільки при лові окуня спінінгом використовуються в основному легкі приманки, то застосування товщої волосіні негативно позначається на дальності закидання. На котушку волосінь слід намотувати так, щоб вона на 2-3 міліметри не доходила до краю шпулі. Слід пам'ятати: чим глибше втоплена волосінь на шпулі, тим менше дальність закидання легких приманок.
Після закінчення рибалки волосінь обов'язково потрібно просушити і розпрямити на березі. Для цього, заздалегідь відрізавши металевий повідець, слід протягнути її по рівному берегу метрів сто. При намотуванні волосіні назад на шпулю котушки потрібно уважно оглянути перші три метри, які при закиданні піддаються найбільшому навантаженню. При виявленні дифекту зношену частину волосіні обрізають.
Металевий повідець необов'язковий, але при полюванні за окунем іноді блешню хапає щука, і тоді є ризик втратити і приманку, і трофей. У риболовецьких магазинах часто продаються вороновані сплетені двожильні повідці. Я їх розплітаю і роблю з них одножильні завдовжки 10-12 сантиметрів. Повідець виходить хвилястим, і тому він менш схильний до різних деформацій і набагато легше розпрямляється при вигинах. На одному кінці повідця повинен бути вертлюжок, на іншому - застібка для блешні.
Повідці слід випробувати на міцність за допомогою побутового безміна. Для цього треба зробити 10-15 ривків в секторі 5-6 кілограмів. При лові окуня спінінгом необхідний підсак - з його допомогою легко виводити крупні екземпляри. При полюванні з човна, особливо в закоряженних місцях, бажано мати відцеп. Одними з самих уловистих спінінгових приманок , здатних спокусити окуня, є блешні типу "Mepps", що обертаються, з довжиною пелюстки до 6 сантиметрів. Стисло зупинюся на характеристиках серій "Aglia", "Aglia long", "Comet decoree" і "Lusox".
Поделиться82008-01-16 12:07:19
Вам слабо
Поделиться92008-01-16 12:12:24
хто знає коли вийде RUSSIAN FISHIHG 1.6
Поделиться102008-02-08 18:33:57
Народ зараз має клювати карась, окунь, щупак! Збираємо снасті і на рибалку!